Маркіян Камиш

український письменник

Сонцестояння на вершині Чорнобиль-2

Я в Зону на сонцестояння ходив. Воно життям все накачує, підриває зелень і акації ще густішають, і так дряпають, що за годину закінчується пластир. І місяць такий яскравий та повний, що не помічаєш, як почалася ніч. І ніч така коротка, що тільки очі зліпив, а пташині співи вже будять.

Пік літа заряджає птахів на концерти і вони треленять аж будильника не потрібно, ніякого внутрішнього годинника не потрібно, навіть коли подрімав дві години, а весь день перед цим у +36 продирався крізь ліс.

В ці дні особливо радієш життю та сумуєш водночас, бо день ‒ відтепер меншає. Сумуєш, аж тягне уподобитись землеробам сивини і ритуально зарядити світило відвернувши його повільне згасання, яким неодмінно закінчиться зліт.

От я і заліз повище на Сонце дмухнути, як на жаринки дмухать аби розпалити вогонь.

1

2

3