Маркіян Камиш

український письменник

***

обожнюю карантин, він виправдовує мій спосіб,

місяцями не бачити нікого крім неї, вибігати в зону не до людей
щасливим пірнати в туман, пити з болота навпопічки

молитися за мої зітлілі острови блаженства
Варовичі і Буда-Варовичі, Новий Мир і підпалений старий

благати те повернути всі темпоральні кристали і великі атрактори

лити водяру на асфальт, де його ще видно під листям
в надії, що розростеться, руйнація відмотається, зі спалахів пожеж народяться села, а хащі повростають у землю

приповзати до неї мертвим
покусаним аж витікає щось жовте
засинати в душі
десять років клястися, що востаннє

ььь