Маркіян Камиш

український письменник

Інститут ядерних досліджень

Я часто ходив проспектом Науки повз Інститут ядерних досліджень. Прямо під його яскравою фрескою з двома робітниками, завмерлими у акті розщеплення атому. Роками ходив, знаючи: десь там працював мій батько.

І от, забрав нарешті його особисту справу з заявами, виписками і трикутними печатками інституту в формі німбу Бога Отця.

Виявилося, батько не просто ліквідатор — ядерна енергетика то все його життя:

  • 1975-1981 — препаратор, а потім і студент КНУ імені Шевченко за спеціальністю експериментальна ядерна фізика;
  • 1981-1982 — інженер спеціального конструкторсько-технологічного бюро з експериментальним виробництвом Інституту ядерних досліжень;
  • 1985-1992 – інженер-конструктор І категорії в тому самому бюро Інституту. Його колеги по відділу займалися, зокрема, експериментальним прискорювачем “Каскад”. Там сюрреально-прекрасні “тандемный электростатический ускоритель”, “инжекция пучка ионов” і навіть “дуоплазмон”;
  • 1992-1994 — провідний інженер відділу електростатичних прискорювачів. Звідти перевівся у НТІ з ядерної і радіаційної безпеки Держатомконтролю України. Отримував надбавки за роботу в шкідливих умовах (робітники в Зоні називають їх “гробові” і було би смішно, якби не смерть батька у 2003). В його заяві знаходжу чудове: “Прошу зачислить на ставку 3753 рубля + 24 процента вредности”.

І це я ще не копав його ліквідаторський досвід 1986-87. Поки є тільки посвідчення ліквідатора і розповіді, що батько виходив на дах реактору четвертого блоку для дезактиваційних робіт.

Виходить, атом — невід’ємна частина моєї родини. Більша навіть, ніж я думав раніше. І мені про це розповідати на роду написано.

56985411_10205847963834012_743742740570832896_n