Маркіян Камиш

український письменник

Зона і самознищення

У зв’язку з сьогоднішніми подіями в Прип’яті, коли міліція довго ганяла вулицями з мигалками і гучномовцем, в який просила нелегалів покинути місто, бо мають початися стрільби, згадалася одна цікава закономірність Зони.

Чим далі ти від неї, тим менше прагнеш до деструкції та самознищення. І це закономірно, бо культ смерті та джунглі — міцно пов’язані.

Не секрет, що міфологія та світосприйняття у племен в різних кліматичних умовах формуються різні, і якщо для рівнинних мисливців характерні, наприклад, культ бика або копитних (з ними пов’язано багато міфів та наскельних малюнків), то у мешканців джунглів культи-міфи виростають за іншими принципами (бо на свідомість впливають інші природні фактори), які і пояснюють, чому в Зоні всяко вбивати себе алкоголем та радіацією особливо хочеться.

Справа в тому, що в джунглях (а Зона — давно вже на них перетворилася) люди набагато частіше спостерігають переродження рослинного світу: смерть (гниття) та народження нових побігів. Власне, це свого часу і підштовхнуло мешканців тропіків до геніальної думки: для примножування життя потрібно використовувати смерть (за принципом «подібне породжує подібне»). Звідси всі ці масові людські жертвоприношення, сцени з фільму «Апокаліпсис» тощо. Все це — нескінченне мантро-повторення міфу про добровільну самопожертву людини, яка віддає себе землі заради того, аби з землі виросло щось їстівне і плем’я змогло прогодуватися та вижити.

Ну і ще, Зона — це історія про Клондайк, звісно. Місце, в яке всі хочуть потрапити аби щось там для себе отримати. Клондайк смерті.