Маркіян Камиш

український письменник

Коротка відповідь на вічне питання: «Чому людей так тягне в Зону?»

Зараз у делійському Старбаксі зачепився з американцями і спробував відповісти на вічне питання: що знову і знову тягне нас в Зону? Чому вона викликає таку серйозну психоемоційну залежність?

Річ у тому, що Зона — це храм, а ЧАЕС — його вівтар.

Зона сакральна з двох причин: це місце появи злих духів (радіація) і водночас — священний вівтар померлих Героїв (ліквідатори), які полягли з ними у нерівній битві.

Перша історія — про демона, якого довго викликали (мирний атом) аби з його допомогою перемогти ворогів, та потім спробували замурувати в тому ж самому храмі (Саркофаг), коли ясно стало, що демон насправді злий.

В нашому випадку місце катастрофи — точка появи злих духів (радіація). Радіація невидима, але може зашкодити вам за багато років після контакту і весь час ви про це навіть не здогадуватиметесь. Це типові атрибути магії та потойбічних сил в уявленні первісних спільнот, до речі.

Вивільнені потойбічні сили тут традиційно могутніші за людей і впливають на все у світі подібно до погоди та пір року: регулюють життя та визначають правила існування племені.

Ми не можемо Зону від цих сил очистити або звільнити. Нам лишається з ними співіснувати, підпорядковувати життєві ритми цим силам, безперестанно пов’язуючи з ними думки і, як наслідок, створювати культи, як свого часу формували культи плодючості та ритуали виклику дощу.

До речі, іонізуюче випромінювання можна ототожнювати одночасно як зі злими духами, так і з благодаттю божою. Зважаючи на нездорове бажання більшості нелегалів якомога сильніше опромінитися, в таке дуже нескладно повірити. Та і навіть якщо призвані з потойбіччя сили виявилися злими, це не перестає робити їх об’єктом поклоніння. Багато народів шанують богів війни на рівні з богами-творцями.

Ще знаковішою подія 1986 та її наслідки стають, якщо згадати гіпотезу антропогенезу, пов’язану з геомагнітними інверсіями та сплесками сонячної радіації, не кажучи вже про гіпотезу тектонічно-вулканічної активності Східноафриканського рифту, яка на протязі кількох мільйонів років підтримувала підвищений рівень радіації, проживання в якому і спричинило поштовх до мутацій та форсованої еволюції гомінід. Після усвідомлення цього, нестримне бажання їсти ожину біля прип’ятського радіоактивного плато у деяких індивідів викликає ще менше запитань.

Друга історія-причина магнетичності Зони: вона є місцем загибелі Героїв (ліквідатори). І не важливо де саме вони загинули: у московській лікарні чи деінде — смертельні рани у священній війні зі злими духами Герої отримали точно на місці вівтаря (Саркофаг).

До речі, приміщення храму — проста надбудова, яку зводили навколо вівтаря, який засновувався для ритуальних жертвоприношень. Місце жертвоприношення є місцем смерті, а місце смерті — місцем знесення безсмертної душі з Землі до Небес і як наслідок — вівтар є місцем сакральним. І здійснюючи паломництво до цього сакрального місця ми ритуально повторюємо шлях героя, пробуючи йому уподібнитися та ритуально знестися у вічність.

Але все це буде неповним без третьої історії.

Про рай, Едемський Сад або ж Парадіз (слово запозичене з перської, в якій воно значило «місце, оточене стіною»). Місце, оточене парканом з херувимами на вході, а в центрі саду — височіють дерева Пізнання та Вічного Життя.

Нас вигнано з Едему за спробу пізнання (мирний атом як джерело вічної енергії), а херувимів з першої роти чорнобильської міліції — поставлено охороняти вхід, аби не дозволити нам в Едем повернутися. Та, згідно з буддистськими уявленнями, ми не можемо туди повернутися навіть не тому, що мстивий божок нам то заборонив, а тому, що не хочемо розпрощатися зі світом матеріальним. Це і є головною перепоною на шляху назад у життя вічне (себто нематеріальне).

Вхід за колючий дріт повз міліцейських херувимів символізує відмову від знайомого світу (від тієї самої зони комфорту з маркетами та м’якеньким ліжечком). Це саме той акт, який символічно здійснив Ісус.

У середньовічній традиції типовим було порівнювати хрест розп’яття з едемським Деревом Життя. Якщо облущити шкарлупу алегорій і лишити серцевину дії, то Христос безстрашно пішов із Зони комфорту і розіп’яв себе на дереві Вічного Життя аби нагадати нам шлях до безсмертя.

І кожним нелегальним походом в Зону (саме походом! повз херувимів і без перепустки!) ми ритуально повторюємо його саможертовний акт заради вічного життя поза матеріальним світом. І саме тому похід в Зону — регулярне паломництво до Храму (в якому ЧАЕС є вівтарем).

Тож нелегале, запам’ятай: порушуючи адміністративний кодекс України — ти повертаєшся до Райського Саду і уподібнюєшся Синові Божому, діючи згідно з його заповітів!