Маркіян Камиш

український письменник

Інтерв’ю про «Чормет» для української служби ВВС

Маркіян Камиш — один з найвідоміших українських «сталкерів» Чорнобильської зони відчуження.

«Почалося все з того, що я захотів сходити туди раз або два, щоб набрати матеріалу для книжки. І ось уже минуло п’ять років у ритмі, коли я або йду в Зону, або прийшов із Зони, або готуюся до наступної прогулянки в Зону», — розповідав він ВВС Україна минулого року

Книги Маркіяна Камиша — «Оформляндія або прогулянка в Зону» та «Київ-86″ — справді наповнені яскравими описами спустошення та занепаду решток інфраструктури в Зоні.
Ці твори також описують емоції та враження людей, які з тих чи інших причин опинилися у покинутій людством місцевості, та проекції їхніх думок «звідти» на «нормальний світ».
У новій повісті «Чормет», що увійшла до довгого списку Книги року BBC-2017, Маркіян Камиш переносить читача у прикордоння Зони. До людей, які живуть з того, що збирають залишки металобрухту в околицях Прип’яті, Чорнобиля, Поліського та сотень покинутих сіл зони відчуження

В інтерв’ю ВВС Україна автор розповів про те, як у книзі співвідносяться вимисел та сучасні українські реалії.

ВВС Україна: Як народилася ідея написати саме про збирачів «чорного металу» з Зони

Маркіян Камиш: Такої історії в українській літературі просто не було.
І справа навіть не в Зоні: останні років тридцять абсурдні ситуації зі здаванням «на метал» всього на світі — всенародний мем. Такий, що на каналізаційних люках відливають штамп-надпис: «Крадіжка люка карається за законом».
Це — невід’ємна та колоритна частина української реальності. Із виходом повісті «Чормет» така історія в українській літературі з’явилася.

ВВС Україна: У якому жанрі ви задумували повість: реалізм, трагікомедія, антиутопія? Чи не стала вона надто «чорнушною» — фактично без жодного позитивного героя у традиційному розумінні?

М.К.: Я не мислив категоріями жанрів, а передусім намагався створити яскраву та правдоподібну історію. Хтось називає «Чормет» пост-антиутопією, хтось — реалізмом, а хтось — трагікомедією. Навіть епосом брухту називали.

Ця книга — шматок сьогодення, вирізаний та покладений перед читачем на тарілку у формі повісті.

«Чорнушна»? Вибачте, це реалії життя, з якими так чи інакше стикається більшість населення України у селах та малих містах.

А з приводу позитивних чи негативних персонажів, то особисто мені було би нудно створювати когось однозначно позитивного або однозначно негативного. В житті таке рідко буває, хіба у супергеройських коміксах.

ВВС Україна: Чи є реальні прототипи у описаних в книзі героїв?

М.К.: «Чормет» — вигадана історія, точно так само, як і всі її персонажі вигадані.
І, що дуже важливо, у рецензії від ВВС Україна мені було дуже приємно прочитати, що моя повість та її персонажі схожі на реаліті-шоу. Значить, у мою історію та світ повірили.
Звісно, вона могла трапитися у прикордонні Зони. Якісь окремі елементи та імена реальні, але про прототипи не йдеться.

Звичайно, я зустрічався з чорнобильськими «металістами» багато разів: на станції Янів біля Прип’яті, в Чорнобилі, навіть у Києві (вони іноді ріжуть на Подолі кораблі). Я контактую з ними в Зоні багато років.

Зрештою, у мене є друг, який рік попрацював у прийомці металу, так що матеріалу було більше ніж достатньо.

У чорнових версіях текст був вдвічі довший.

21273584_10203748523029304_1473524102320593546_o

ВВС Україна: Єдиний «сталкер» у повісті постає в не надто позитивному світлі (на відміну від «Києва-86″ і «Оформляндії»). Чому? Як взагалі складаються стосунки між «сталкерами» та жителями «прикордоння» Зони?

М.К.: Сцена з побиттям «металістами» того хлопчика ілюструє класичне ставлення провінційних автохтонів до прибульців. Багато в якому селі нині можна отримати в обличчя тільки за те, що виглядаєш, як міський житель.
Як і ця, більшість ситуацій у книжці ілюструють життя провінційної України, а не тільки прикордоння Зони.

Щодо чорнобильської специфіки, то автохтони в глибині душі відчувають «необъяснимую прелесть» щодо Зони, і таким чином обороняють її від хіпстерів, бо підсвідомо розуміють: з кожним таким візитером, з кожним фото у них крадуть найцінніше — їхній колорит.

ВВС Україна: У «Чорметі», як і в «Оформляндії», описано багато протиправних дій — від незаконного проникнення в Зону до мародерства. Чи не зверталися до вас правоохоронці через випадки, які ми зустрічаємо в повістях? Як вони взагалі реагують на те, що ви описуєте?

М.К.: Звісно, я уникаю розмов з ними про конкретні імена та події. Це принцип.
Але мені дуже приємно отримувати позитивні відгуки від інсайдерів Зони та її працівників. Приємно, що серед читачів не лише поціновувачі літератури, а й люди, далекі від сучасної української літератури.

Це підказує мені, що я на правильному шляху.

ВВС Україна: Наскільки змінилася Зона за останній час (побудова Конфайнменту, створення біосферного заповідника)? Чи може так статися, що описані у «Чорметі» події не будуть можливими у реальному житті в жодному вигляді?

М.К.: Вони будуть можливими так само довго, скільки будуть можливими такі історії в Україні.

Зона та навколозоння — чудова ілюстрація України в мініатюрі: з її колоритом та корупцією, з пострадянськими симптомами, до подолання яких нам ще дуже далеко.
Сподіваюся, колись таки ця історія буде здаватися нісенітницею, та поки можу тільки насолоджуватися фронтирними колоритами сучасності.

ВВС Україна: Чи вистачає ще тем для творів у Зоні, чи все ж і цей ресурс вичерпний?

М.К.: Я не сприймаю Зону як ресурс, і окремі її теми мене вже навряд чи зможуть зацікавити, бо вважаю, що тема металу була найяскравішою, але наразі вона вичерпана.
Було би цікаво почитати всеохопний роман про Зону. З усіма цими історіями про оптимізм «мирного атому», шоком від аварії та евакуації, відчаєм дев’яностих та карнавальним сумбуром сучасності.

В одному зі своїх інтерв’ю Ліна Костенко казала, що працює над романом про Зону, але це було вже давно, хоча я досі його чекаю.

Якщо такий роман не створить вона, хтозна, може його напишу я?

Оригінал публікації: http://www.bbc.com/ukrainian/features-41941246