Маркіян Камиш

український письменник

Мале

Так в Зону захотілося, хоч на стіну лізь. У листопаді, коли небо ще не потягало свинцевими хмарами, але останнє листя з дерев вже позмітав вітер.

Пришкандибати в село, знайти хату з цілими вікнами і поки інші натоплюють пічку – впасти самому на ґанок. Довго роздивлятися той сорт післясутінків, який з прозорої вечірньої вати – швидко перетворюється на густу ваксу ночі. І вакса та – поглинає все навколо.

Слухати птахів, які давно відлетіли на Південь. Знати, що вранці на голих кущах з’явиться свіжа роса. Велика, як вербні котики. Закута у кригу. І так від неї стане бадьоро і свіжо.
І ясно, що скоро зима.