Маркіян Камиш

український письменник

Ave Maria

Той момент, коли набираєш чорнобильського металюгу і на дзвінку готовий почути “Хозяин седой, ворота открой”, “Мы подошли из-за угла”, а там бадьоро звучить “Ave Maria”.

Як зараз бачу: засмаглі від сонця і прозорі від гарячого літнього повітря, у довгих вечірніх променях і замурзаних камуфляжних штанах – мужики мурашаться навколо здобичі, обліплюють іржавий буксир і не сумніваються ані секунди. І посміхаються, вмикаючи автоген. І на тлі їх почорнілих обличь навіть найжовтіші на планеті зуби здаються пофарбованими у сніг.

І головний металіст, центральний пахарь іржавого світу – розкидає у широчінь руки і змахує ними, точно пливучи на спині, точно стартувальник на палубі авіаносця у момент координації дій. І підвішують двигун того буксира маніпулятором – і він повільно здіймається у повітря, і завмирає під et benedictus fructus ventris tui.

І збивають борти велетенськими молотами і звук той мав би закладати вуха, але Sancta Maria, Mater Dei, ora pro nobis peccatoribus глушить звуки ударів і нічого не чути окрім музики і тих чарівних слів голосом жінки.

Нічого.